Смарагдове місто і його дива. Вуличні годинники, будинки “праски” і “човни”

Незвичайна колекція

Хтось збирає монети або марки, листівки чи магніти. Я ж призвичаїлася вишукувати вуличні годинники, а згодом до них додалися ще й будівлі-праски, облік яких я веду не менш ретельно, ніж досвідчений нумізмат чи філателіст.

DSC_0290Годинник, взагалі, річ, певною мірою, магічна, а що вже казати про вуличний годинник – мовчазного свідка щоденних клопотів, радощів і прикрощів містян, вартового і дозорчого міста? В одному лише Даунтауні Сіетла їх більше двох десятків, а по закапелках міста вони розкидані без ліку. Величні дзиґарі, подекуди й куранти; делікатні, вмощені у стіну чи колону, циферблати; витончені класичні або дивакувато-химерні тротуарні стріт-клоки – деякі з них старші за саме місто і примандрували сюди зі Східного узбережжя або й зі стренької Європи. Найкрасивіші були виготовлені на замовлення вінтажних ювелірних компаній і дійсно стали прикрасами для Сіетла.

Будівлі-праски (Flatiron Buildings) – то така архітектурна родзинка, що народилася з компромісу: місця було мало, але будинок таки треба було втулити. Перший такий досвід був у Нью-Йорку – на розі Бродвея і П’ятої Авеню. Той Флетайрон у 22 поверхи стоїть уже понад сто років і створив прекрасний прецедент для американської урбаністики.

Сіетл, як і більшість міст США, розбудований за чіткою схемою: рівнесенькі авеню перетинаються численними стрітами. Свій початок вони беруть у Даунтауні – так званій центральній частині Сіетла, хоча його географічне розташування до буквального центру міста не має ніякого стосунку. Річ у тому, що Сіетл був стратегічно заснований поруч із водою, і лише згодом розростався в напрямку пагорбів. Що ж стосується етимології слова “Даунтаун” (Downtown) – то це автентично американське поняття для позначення найбільш розвинутого, переважно ділового району міста, де розташовані адміністративні установи, офіси, банки, готелі, театри, бібліотека тощо. Термін “даунтаун” виник, знову ж таки, у Нью-Йорку, в 1830-х роках, аби позначати район південного Мангеттена, позаяк історично Нью-Йорк почав свій розвиток від південної частини острова Мангеттен, поступово просуваючись на північ. Відповідно до мапи, це виглядало як внизу (англ. Down) і вгорі (англ. Up), тож, аби відрізняти стару (головну) і нову (ще не розвинуту) частину міста, містяни почали вживати слова “даунтаун” (downtown) та “аптаун” (uptown). Згодом такі позначення набули широкого вжитку, як у Сполучених Штатах, так і в Канаді. Фактично слово “даунтаун” може вживатися у сенсі “центру міста” і просто позначення географічного напрямку. Наприклад, кажучи “даунтаун”, тут мають на увазі південний напрямок, а кажучи “аптаун” – північний.

12188711_1643745332568955_57957491_n

Варто додати, що американці послуговуються сторонами світу значно частіше за українців. Здається, вони із заплющеними очима здатні визначити напрямок руху чи місцерозташування, а про “топографічний кретинізм” тут взагалі ніхто не чув. Хіба, якщо встиг познайомитися зі мною, котра і праворуч-ліворуч подужає зі скрипом.

Однак, повернемося до будівель-прасок. Із поступовим розвитком міста, райони, які певний час стихійно виникали окремо один від одного, поступово “зустрічалися”, але місця їхніх перетинів зазвичай не обходилися прямими кутами, тож найкращим рішенням забудови стали трикутні будівлі – оті що “праски”.

2767122551_e0a4585a44_b

Багатоквартирні житлові комплекси і невеличкі приватні будинки, офісні приміщення і галереї, готелі та ресторани – трикутних споруд в Сіетлі не менше сотні, й часом найгостріші кути так винахідливо декоруються чи заокруглюються, що око не одразу вихоплює їхню архітектурну нетиповість. Що ж до найцікавіших “експонатів” моєї колекції, то я б назвала три: столітню і дуже близьку за стилістикою до Нью-Йорка будівлю Таймс-Сквер, що притулилася на Олів-Вей між Четвертою і П’ятою Авеню; трохи молодший – готель-бар “Трикутна таверна” (Triangle Tavern) з червоної цегли з примітними зеленими оздобами фасаду, які додають йому своєрідного ірландського настрою; і нарешті, найстаріший – так званий “Муніципальний будинок” на Єслер-Вей, який за свою довгу історію встиг побути по колу – офісом, відділенням швидкої допомоги, поліцейським відділком з в’язницею, санаторієм та знову офісом.

Виглядають будівлі-праски досить незвично, іноді навіть моторошно, але завжди цікаво. Найвужча стіна може ледь-ледь сягати одного метра, але дизайнерські рішення максимально використовують цей простір, тож всередині такої “праски” ви навряд відчуєте дискомфорт. Чим не магія?

Містечко на воді

В умовах великої кількості водойм у межах міста, не дивно, що уже понад сто років таке явище, як “плавучі будинки” є невід’ємною частиною архітектури Сіетла. Свого часу баржі і хижки на воді тулилися до берегів озер Вашингтон та Юніон, річки Дуваміш та навіть затоки Еліот. Півтора століття тому зводилися такі споруди з двох причин: через банальний брак коштів на купівлю землі, чи з романтичних міркувань, бо слугували оригінальними літніми резиденціями. Звісно, що перші виглядали дуже скромно і часом скидалися на нетрі, а другі – відлунювали затишок і чарівність.

20157862_1930075193935966_5110883676541846240_o

Однак траплялися й інші варіації: наприклад, помешкання Роберта Паттена, більш відомого в Сіетлі як “містер Парасоля”. Пан Паттен звів будинок на воді, бо не уявляв собі житя на твердій землі. Ветеран кількох воєн, вічний мандрівник та авантюрист, на схилі життя у 90-х роках позаминулого століття він “пустив корені” в Сіетлі: займався рибальством, конструював різні кумедні пристрої. Один з його винаходів і зробив із Паттена легенду, а саме – капелюх у вигляді маленької парасолі. З огляду на типову сіетлську погоду, аксесуар здавався досить практичним, але надто вже ексцентричним на вигляд. Однак самого Паттена, з його густою сивою бородою та міні-парасолею на голові, впізнавали всі навколо, а місцеві газети навіть оздобили його портретом рубрику про погоду.

33a943bc393411807882c670a8676a5b

Оселя містера Парасолі знаходилася на озері Юніон, згодом тільки це озеро й залишилося прихистком для плавучих будинків, а всі інші “водні колонії” занепали. Нині на озері Юніон існує близько півтисячі таких будинків, вони розташовані обіч довгих пірсів, які слугують своєрідними вулицями і мають офіційні адреси. Найстарішому плавучому будинку понад сто років, а найсвіжіші версії зводяться просто зараз. Їхня популярність серед среднього класу зросла ще у п’ятдесятих, але справжню революцію зчинила легендарна кінострічка Нори Ефрон “Ті, що не сплять у Сіетлі”, головний герой якої – Сем Болдуїн у виконанні Тома Генкса – за сюжетом мешкає з сином Джоною у чудовому плавучому будинку з краєвидом на озеро і місто. Після виходу фільму всім закортіло мати свій власний “будиночок Болдуїнів”, і ціни на плавучі хижі злетіли до небес. Там вони, власне, залишаються й донині, але і попит не спадає.

3752509343_444ae0294e_o

Роздивитися як слід плавучі будинки з берега – нелегке завдання, але з човна, скажімо, з прогулянкового катера чи прокатного каяка, – їх видно всі до дрібниць: в кого які вікна-двері, як облаштовані вітальні-кухні, у кого на терасі горщики з геранню, а в кого — ласти сохнуть. Це, наче раптом опинитися у чарівному містечку на воді. От би хтось іще в гості запросив!

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s