Споруда, яку нерідко називають “будинком з моржами”, не те що кидається в око, але точно западає у серце з першого погляду. Ви навряд здибаєте її у рекомендованих туристичних атракціях, а от у переліках сіетлських готелей та знакових архітектурних об’єктів – безсумнівно. Зрештою, неоготики боз-ар в Сіетлі ледь трішки, а з нальотом Нарнії Білої Чаклунки – взагалі, більше не знайти. Мова йде про, так званий “Арктик-Клуб” (Arctic Club), що на розі Третьої Авеню і Черрі-Стрит – нині готель мережі Гілтон, а колись… о, це ціла історія!
Здається, бути своєрідною легендою споруді “Арктик-Клуб” призначено самим місцем розташування. 1875-го року тут було зведено дім верховного судді Вашинґтонського округу Джозефа Р. Льюїса (між іншим, прямого нащадка сестри Джорджа Вашинґтона – Бетті). Того ж року, архітектурне товариство визнало його будинок найкращим в Сіетлі. 1892-го року він був викуплений компанією “Сандерс і Лоутон” та перебудований під театр. Однак щойно в Сіетлі з’явилися пишніші театральні приміщення, на спорожнілу будівлю, а точніше, її місце, поклав око, більш-менш новоспечений і вельми претензійний, клуб “Арктик”.
1908-го року почесні ветерани Золотої лихоманки на Клондайку, які до цього часу мали членство у кількох окремих клубах, об’єналися під назвою “Арктик-Клуб” – це було своєрідне братство успішних підприємців-золотшукачів та представників бізнесу Аляски. Вісім років вони шукали ідеальне місце для зустрічей і дозвілля, аж поки 29-го жовтня 1915-го року не вихопили локацію мрії. Справа залишалася за власне створенням відповідного приміщення. Архітекторами проекту “Арктик-Клуб” стали панове Джордж Лоутон та Оґастус Воррен Ґоулд, ще й у товаристві такої кількісті фахівців і майстрів, що перерахувати їх малоймовірно. За рік “Арктик-Клуб” отримав розкішну дев’ятипорхову споруду, а від тематичних та функціональних дизайнерських рішень члени клубу просто прийшли у захват.
У роботі над фасадом майстри поєднували різні фактури й барви глини та каменю, використовували мармур, білу, теракотову та блакитну глину. Білосніжні, а-ля крижані, колони і візерунки на барельєфах, численні голови моржів і навіть полярний ведмідь над входом в будівлю (він, на жаль, не зберігся до наших днів) стали окрасою будівлі. Словом, Білій Чаклунці чи Сніжній Королеві би точно сподобалося!
Всередині все також промовляло про статусність і розкіш, було продумане до дрібниць: вестибюль, прикрашений мармуром і декоративною штукатуркою; ексклюзивні апартаменти для членів клубу; їдальня й зала для урочистих заходів під скляним куполом “Dome Room”; оздоблена фаянсовою плиткою, камінна зала для відпочинку; більярдна, боулінґова, картярська кімнати; затишна бібліотека; дамська чайна кімната для дружин членів клубу; сад на даху, й нарешті, обладнана, кращими холодильними системами і пічками, кухня. І все це, щоб, за потреби, вмістити і всіляко потішити 1500 членів клубу, 400 з яких постійно жили в Сіетлі, а значить, фактично, у клубі.
В стінах “Арктік-Клубу” відбувалися урочисті бали та різноманітні збори, зустрічі Дискусійного товариства джентльменів. Частина приміщень здавалася в оренду: скажімо, в холі продавалися сигари від компанії JG, в номері 305 мешкав консул Швейцарії, а в номерах 817-819 розташовувалася резиденція віце-консула Нідерландів. Та переважно, клуб був призначений для дозвілля і приватних заходів багатих підприємців з Аляски.
За часів “сухого закону” члени “Арктик-Клубу” не надто страждали від “спраги”. Бар із розмаєм алкогольних напоїв оперативно переїжджав на верхні поверхи, тож численні перевірки ніколи не знаходили в місцях зборів або в їдальні нічого алкогольного, тим часом, як члени клубу поодинці прогулювалися у верхні апартаменти, аби перехилити чарочку.
Минали роки. Епоха неробства і великосвітських розмов добігала кінця, тож 1971-го року “Арктик-Клуб” припинив своє існування. У будівлі розмістилося безліч офісів, де, мов мурашки, працювали невтомні “конторники”, а сама споруда поступово втрачала свій лиск і руйнувалася. Нарешті, адміністрація Сіетла надала “Арктик-Клубу” (у якості саме споруди) статусу історичної пам’ятки, а 1988-го викупила його у приватних власників для реконструкції. На превеликий жаль, частина моржів і полярний ведмідь уже не підлягали відновленню (з 36 мордочок моржів нині залишилося 27 – можете порахувати).
Зрештою, 2006-го року “Арктик-Клуб” приєднався до гілтонівської франшизи DoubleTree і, здається, для споруди такого розмаху і функціоналу – перетворення на статечний готель з багатою історією – найліпше рішення.
На стінах у холі нині висять портрети колишніх членів клубу, другу молодість знайшли камін у вітальні та зал під куполом, де постійно проводять пишні весільні церемонії. “Арктик-Клуб” і надалі підтримує атмосферу початку минулого століття: в барі грає джаз 20-х років, бармени хизуються асортиментом із кількох десятків видів віскі; в готелі є гральні та сигарні кімнати, та й номери постояльців оздоблені досить тематично і трохи вінтажно. До речі, ціни тут не захмарні, цілком доступні для середніх туристів. А прогулятися до будівлі і зробити знакові фото фасаду з моржами – можна взагалі задарма.
