City of Flowers

“Місто квітів” – офіційний статус Сіетла ще з 40-х років минулого століття, і містяни його всіляко підтримують. Квітковий символ міста – жоржина, тож, звісно, тут є і жоржиновий сад із понад сотнею різновидів осінньої квітки. Він тихенько зачаївся у громадському парку, без будь-якої огорожі чи паркану, а опікуються ним волонтери із так званої Жоржинової асоціації Пьюджет-Саунд. Тридцять років тому вони отримали дозвіл від міста на посадку квітів у Парку Волонтерів (символічно, еге ж?), і з того часу плекають цю красу на самому лише ентузіазмі. На щастя, місцева публіка дуже делікатна, і не псує садок надмірним втручанням, хіба що багато фотографує, але як тут втриматися?

41845763_2194869214123228_2856726144642711552_o41824632_2194869357456547_4220117350449414144_o

Загалом, Сіетл не припиняє квітувати ніколи: навіть у січні легко натрапити на пишноцвіті рододендрони чи рясне мереживо вересу. Наприкінці лютого на узбережжя тишком підкрадається весна. Вона творить нам японські настрої, адже милування квітучою сакурою (а заразом, і іншим весняним цвітом) така сама усталена традиція для сіетлітів, як “ханамі” в Японії. Тут навіть є своєрідний аналог токійського парку Уено – алея Вашинґтонського університета. Впродовж кількох тижнів серед ошатних корпусів цвітуть неповторні вишні Йосіно, збираючи юрби захоплених глядачів. Старі дерева, з розлогими темними гілками і рельєфною, вкритою тріщинками, корою, у контрасті із ніжними квітами виглядають казково, ніби символізуючи східну мудрість про непорушність світу і швидкоплинність часу, про монументальність цінностей і ефемерність краси. Може здатися, що вони замешкані на алеї вічність, але вишні посадили лише близько сорока років тому. Щоправда, вже дорослими – 10-15-літніми деревами. Відбувалося це у рамках відновлення американських стосунків з Японією. У 50-х роках Сіетл став першим містом, що простягнув братню руку японському місту Кобе. Відбулися зустрічі делегацій, обмін символічними артефактами, а згодом і рослинами: від Сіетла – трояндовими кущами, від Кобе – вишнями Йосіно, без яких тепер важко уявити весну в Сіетлі.

DSC_0015DSC_0020

Однак алея Університету – далеко не єдиний квітучий “шматочок” Японії. У місті є два повноцінні японські сади: Кубота-Ґарден – в районі Рейнір-Біч, та Японський чайний сад на території Вашинґтон-Парку. Перший був облаштований романтиком-ентузіастом Фудзітаро Куботою – сіетлітом японського походження, котрий з 20-х років минулого століття сумлінно творив красу на власному куточку землі, щоб наприкінці життя залишити його у спадок місту. Чарівні японські дерева і кущі тут гармонійно поєднанні з рослинами американського Північного Заходу, а настрою їм додають затишні ставки з коропами, кам’яні скульптури, альтанки й арки, а також традиційний червоний місток хасі. Важко повірити, що ця краса мало не стала жертвою нової забудови району у 80-х роках, та, на щастя, тутешні мешканці відстояли його як культурне надбання міста.

42141804_2197053307238152_391302723603005440_o42058510_2197053410571475_8331751970259861504_o

Напротивагу Кубота-Ґарден, другий сад являє собою цілком офіційний проект американо-японської співдружності. Облаштований наприкінці 50-х років провідними японськими садовими майстрами та архітекторами, він вважається одним із кращих традиційних парків, створених за межами Японії. Тут можна побачити так звані сади Шин, популярні в період Момояма і на початку епохи Едо (16-17 ст). Стежка зі змінним ландшафтом створює коктейль з різноманітних краєвидів: смуга змішаних лісів з соснами, гінгко, бамбуками і азаліями, “гірський” пагорб із чайним будиночком і альтанками, струмками і потоками водограю, вода з якого біжить униз до озера з японськими коропами, “черепашачими островами” (так, зі справжніми черепахами), качками і чаплями, по берегах якого ростуть верби, гліцинії та листяні чагарники. У південній частині саду переважають сливи, клени, сосни і бамбукові дерева. А ось на північно-західній ділянці посаджені тільки дерева сакури, ясна річ, – для ханамі.

42179608_2196840130592803_9124482261700313088_o42059167_2196840423926107_3107882685217898496_o42124207_2196840350592781_7341746370555936768_o

І хоча Кубота-Ґарден поступається Японському чайному саду за розмахом, все ж, йому не відмовиш в унікальній затишності і доступності, адже відвідини другого можливі лише з квітня по листопад, і коштуватимуть шість доларів за дорослий квиток.

Та окрім японських вишень навесні в Сіетлі вистачає цвіту: магнолії, камелії, азалії, гліцинії гортензії, а також каштани. Між іншим, останні зустрічаються у місті значно рідше, ніж, скажімо, магнолії. Рідко, але мітко, як то кажуть, бо, наприклад, Вестлейк-Авеню-Норт у травневі дні дуже нагадує Хрещатик.

Із першим потеплінням в Сіетлі починається туристичний сезон і помітити це найлегше, завітавши на місцевий ринок Пайк-Плейс (Pike Place Market). Один із найстаріших ринків США являє собою колоритну суміш відкритих і павільйонних торгівельних рядів, а загалом займає чималу площу у кілька кварталів, охоплюючи будівлі й тераси. Тут продають і пропонують усе на світі, тож для туристів, включно з американцями, він видається дивовижею, в той час, як українця подібним місцем здивувати досить важко. Хоча свої унікальні родзинки тут є. Наприклад, розкішні морепродукти. Саме на Пайк-Плейс я вперше побачила королівського краба, пістряві насипи лангустів і креветок завбільшки з мій кулак. Очі у мене, певно, були такого ж розміру, оскільки жваві продавці тільки посміювались, дивлячись на моє обличчя. До речі, крім відповідної компетентності в питаннях морепродуктів, вони ще й вправні артисти – десь раз на півгодини починають голосно вигукувати кумедні речитативи і жонглювати рибою, часом пасуючи її один одному, наче м’яч у реґбі. Отут уже починаєш боротися з бажанням роздивитися це шоу якнайкраще і страхом отримати свіжим лососем по пиці, адже прецеденти траплялися.

DSC_004024068618_1989485527994932_8769185034398934372_o41070161_2190717044538445_2500635259444396032_o41062797_2190717034538446_268389109007908864_o

До речі, позаду рибного відділу знаходиться затишний ринковий сад-город з краєвидом на набережну. Це чудове місце для відпочинку від міської/ринкової метушні, а тутешні врожаї призначені старожилам-пенсіонерам Пайк-Плейс-Маркет. У садку симпатично обіграна улюблена ринкова тема свинок, але головна винуватиця цих варіацій – бронзова свиня-скарбничка на ім’я Рейчел, гордо стоїть біля парадного входу на ринок. Розміром Рейчел з реальну відгодовану пацю, що не дивно, адже прототипом їй служила справжня свинка, призер тутешнього фермерського фестивалю.

Неможливо порахувати скільки усмішок, обіймів і фото збирає бронзова Рейчел протягом року, але цілком реально дізнатися скільки грошей туристів потрапляє в її містке черевце – від шести до дев’яти тисяч доларів (в усіх зразках світової валюти) щорічно відправляється у фонд фінансування соціальних послуг ринку.

24173097_1989485287994956_2860961907296459378_o24172937_1989485297994955_1856511414804355427_o

У 2011-му році бідолашка Рейчел постраждала внаслідок ДТП. У неї врізалося таксі, і свинку з незначними ушкодженнями забрали на відновлення у майстерню. Ринок втратив свого кумира на декілька днів, проте зустрічали Рейчел святково – з пістрявими плакатами: “Welcome back, Rachel!”. Ось така народна любов.

Саме Рейчел розпочала так званий Всесвітній парад свиней, в межах якого гіпсові скульптури свинок прикрашалися відомими художниками, дизайнерами, інсталяторами і просто арт-аматорами. Цікаво, що він докотився навіть до Києва, втім, в українських ЗМІ його порівнювали лише з Парадом корів у Цюріху, однак жодного разу не згадали про Рейчел з Сіетла, яка була зразком для всіх своїх гіпсових клонів. Але ж тепер ви знаєте, де “свиня” зарита.

На останок до теми “свинства” додам, що Рейчел має ще одну менш відому родичку на території ринку, а саме – свинку-скарбничку Біллі, яка, за міською легендою, доводиться Рейчел кузиною і по-панськи розсілася біля сходів збоку Аляска-Вей. Ініші ринкові свинки: свинки-клумби, розписні, різдвяні – зринають тут і там, із певною сезонністю, але, наскільки мені відомо, залишаються безіменними.

24130197_1989485314661620_126237792116048906_o41210458_2190717124538437_1131636643120283648_o24254666_1989485427994942_4668304391872271103_o

Утім, повернемося до квітів, адже саме вони додають Пайк-Плейс особливої чарівності. У весняний сезон дашки над торгівельними рядами прикрашають сотні діжок із жовтими нарцисами, згодом їх змінюють барвисті пеларгонії чи петунії. Ринкові крамнички з квітами пістряві і геть не гламурні. На відміну від України, троянди – тут рідкість, а святкові букети більше нагадують випадкові оберемки: навмисна недбалість, романтична провінційність у пошані в місцевих флористів. Та щойно ви почнете розглядати композицію детальніше, зрозумієте наскільки вона продумана і зважена. А ще тут немає звичаю загортати квіти в целофан, як правило, його замінює коричневий папір, перехоплений простою мотузкою.

41264729_2190717247871758_1601212268064800768_o24173965_1989485654661586_8904447215144607402_o

Ця сама “фірмова недбалість” супроводжує і громадські сади Сіетла, заховані у різних куточках міста, вони ще називаються “Secret Gardens” – “таємними садками”. Деякі з них являють собою тематичні сквери, наприклад, трояндовий садок на набережній, інші – ідеально підходять для затишних весільних церемоній, як от Парсонс-Ґарден на вершечку Квін-Енн-Гілл, не варто забувати і про чудесні сховки – садки на дахах, як от Руфтоп-Плаза на даховому шматочку офісної будівлі Fourth & Madison. Та мені найбільше до вподоби так звані Пі-Петч парки.

Цікаво, що цілком офіційний у садівництві термін “P-Patch” виник завдяки фермам, облаштованим наприкінці 19-го століття родиною Пікардо в Сіетлі, і буквально означає “Клаптик-П(ікардо)”. На невеличкій ділянці землі розбивається змішаний сад-город, де клаптиками розсаджені різні культури. Часом там хазяйнують декілька господарів, тож кожний зайнятий куточок, облаштований за їхнім смаком і потребами. У когось це будуть самі лише овочі, хтось розсадить безліч квітів, а в куточку біля рожевого куща притулить красиву лаву чи фонтанчик. Такі місцинки відкриті для відвідувачів, звісно, з розрахунком на поміркованих осіб, що не за дармовим врожаєм занадилися. Серед садків Пі-Петч найбільш знаково-затишними я б назвала UpGarden на даху парковки біля Сіетл-Центру чи Томас-Стріт-Ґарден на Кепітол-Гілл.

41238432_2251362198418741_6305323259692843008_n41215843_2171077619827810_3420254445475201024_n40784115_2151496778401280_8154599000389976064_n41203488_560934250993033_3161049801907240960_n41292281_463537534133614_426872483107307520_n

Та особливу увагу мені кортить приділити Беллтаун-Котедж-Парку, що принишк неподалік від ділового центу міста. Окрім казкової атмосфери розмаю, він цікавий своєю історією. З 1906-го по 1916-й роки на Еліот-Авеню і Вайн-Стріт було зведено одинадцять дерев’яних будинків. Вони належали забудовнику Вільяму Хейнсворту, і являли собою добре облаштовані оселі, які протягом наступних сорока років винаймалися простим робочим людом. У 50-60-х роках більша частина котеджів Хейнсворт була знесена. Земля продавалася і забудовувалася, проте невеликий куточок за адресою 2516 Elliott Avenue, залишався недоторканим, хоч і занепадав з кожним роком. 1989-го року адміністрація Сіетла налаштувалася на створення автомобільної стоянки на місці трьох останніх будинків і їхнього двору, проте кілька історичних спільнот наполягали на збереженні затишного куточка. Майже дев’ять років велися дебати з приводу знесення будівель, поки у гру не вступив Департамент парків Сіетла. Врешті з 1998-го по 2004-й роки було проведено реконструкції котеджів та облаштовано садово-паркову частину. Будинки були збережені у своєму первісному вигляді і відійшли не “панібрату”, а тутешньому літературному товариству. У двох котеджах наразі дійсно живуть сіетлські письменники, а третій залишається гостьовим. Тутешній садок підтримують у красі і гармонії господарі та волонтери. Є тут і городина, і пишний садово-польовий цвіт, а ще декор у вигляді скульптур і мініатюрних фонтанів та кілька зручних ослонів. Беллтаун-Котедж-Парк і справді надихає на творчість, немов частинка Едему посеред метушливого міста (нагадайлик, що Сіетл таки “City of Flowers”), такий привітний, що я ніколи не оминаю його, якщо проходжу поруч.

41363506_2070299719949090_5061458335149064192_n

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s