Гарбузова осінь

Восени Сіетл набирає дощових обертів, але це переважно відбувається з листопада, а от екватор осені – прекрасний, як на листівці. Позаду залишилася піообідня серпнева спека, теплий літній пил змили дощі вересня, вгамувалися ринкові вулички, донедавна запрудені туристами, – фарби і помисли кришталево чисті!

DSC_0064

Саме час вибиратися на затишні пікніки до навколоозерних парків, й на прогулянки до місцинок, де відтворені японські ландшафти – Сіетлу тут є чим похвалитися, оскільки він уже давно у теплих дипломатичних, майже родинних, стосунках з Японською державою і, зокрема, з містом Кобу.

От тільки пошарудіти листям, навіть на парковій доріжці навряд удасться, надто вже сумлінні тутешні двірники, озброєні, до речі, не традиційними мітлами, що були б так доречні в цю гелловінську пору, а гучними, проте дієвими листодмухами.

DSC_0068

Восени Сіетл стає схожим на збірку оповідань Рея Бредбері “Жовтнева країна”, де химерні “жахастики” розбавлені затишними життєвими історіями. А все через той-таки Гелловін – дивне і лячне свято, що свого часу прибуло у США з Великобританії та Ірландії, й висходить до традицій давніх кельтів, а нині все частіше відзначається по всіх куточках світу. Коли хто раптом не знає, то самобутня назва Гелловін (Halloween) походить від англійської фрази “All-Hallows-Even”, тобто “Вечір усіх святих”, у кельтів же він звався “Самайн” (Samhain), у слов’ян – Велесова ніч, і знаменував собою закінчення світлої частини року, незмінно асоціюючись не лише зі старінням і смертю, а й із шануванням духів і спомином про покійних. Саме християнство оточило його страшними забобонами та легендами про привидів і духів, що вибираються на світ Божий із самого чистилища, і всіма силами намагаються зіпсувати, а то й перервати, простим смертним їхнє спокійне життя. Одначе людям властиво жартувати над своїми страхами, а тому, крім смерті, зла, окультизму й монстрів, в традиції Гелловіна присутні розваги, солодощі, дотепи і навіть своєрідна естетика. Скажімо, переодягання та всіляке “спотворення” власних осель було пов’язане із, так би мовити, маскуванням, адже чим більше живі люди, їхні діти і будинки скидалися на породження пекла, тим більша була вірогідність, що ніякий злий дух не зазіхне на їхнє майно та здоров’я. На початку 20-го століття у США вкоренилася традиція колядування солодощів дітьми, рядженими у всіляку нечисть та іншу надприродну живність. Легендарний слоган “Trick-or-treat” – “Частування або шкода” виник у 1934-му році, коли різні навколомістичні алюзії набули в Америці особливої популярності.

DSC_0032

Гелловін у США – не просто привід повеселитися, це свято, яке, після довгої перерви від Дня Незалежності, відновлює низку яскравої календарної атрибутики, представленої на вітринах магазинів та у вигляді декорацій будинків, а часом навіть цілих вулиць. Воно передує Дню Подяки, потім на черзі Різдво і весняні – День святого Патріка та Великдень. Воно ж відкриває затишний жовто-гарячий гарбузовий сезон, що триватиме аж до зими.

Ряди супермаркетів, магазинні вітрини, подвір’я приватних будинків, балкони і підвіконня буквально переповнені очікуванням Гелловіну. На перехожих завзято витріщаються гарбузові мармизки, у супроводі штучних черепів та скелетів. В останні дні жовтня все це довершується появою на вулицях живих маленьких химериків з кошиками, повними кондитерських шедеврів – цукерок, печива, пундиків і пирогів, також стилізованих під гарбузовий “ліхтар Джека” (Jack-o’-lantern), кажанів, павуків і привидів.

DSC_0140

Готуючись до святкувань, у своїх фантазіях і хитрощах американці часом доходять до крайнощів, утім, зазвичай, вельми кумедних. Сотні доларів ідуть на костюми для себе, дітлахів та домашніх улюбленців, тисячі – на прикраси для будинків і дворів, якщо раптом природа не обдарувала талантами для створення необхідного антуражу з підручних засобів. Пам’ятаю, неподалік від нашого помешкання на Капітолійському пагорбі знаходився невеличкий квартирний комплекс, чиї власники підійшли до питання тематичного декору зовнішнього фасаду напрочуд серйозно. На їхньому ґанку з’явилися солідні надгробки з іронічними підписами, стояла вельми переконлива відкрита труна зі скелетом всередині, були також опудала і відьми, що чаклували над котлом із зловісними випарами. А на довершення – над вхідними дверима висів напис “Cemetery” (“Кладовище”). І щось мені підказує, що цей перфоманс повторюється із року в рік.

DSC_0019DSC_0017DSC_0011DSC_0007DSC_0013DSC_0014

Мій особистий фаворит у низці гелловінських заходів – так званий “Pumpkin Bash” (гарубзове святкування) у сіетлському зоопарку Вудланд. Коли щиро, навіть будучи людиною досить скептичною у ставленні до зоопарків, я не можу встояти перед чарівністю Вудланд-Зу. Справа у тому, що він більше схожий на заповідник, аніж на типовий зоопарк – надто вже просторі й атмосферно оформлені тут загони і вольєри (забудьте про клітки) для тварин. Власне, що ж ви хочете від одного з найбільших зоопарків у США, з яким може позмагатися хіба що зоопарк Бронкс у Нью-Йорку?

Назвати його звичним, у нашому розумінні, звіринцем якось не повертається язик. Скажімо так, це великий красивий парк, де можна нескінченно гуляти мальовничими доріжками серед густої зелені і квітів, відволікаючись на масштабні ареали з тваринами й атмосферні павільйони з безліччю оглядових вітрин. Ніякої метушні, смороду чи занедбаності, жодного марного клаптика землі зі сміттям, мотлохом або ще яким неподобством. Тут працюють енергійні та усміхнені люди, серед яких чимало волонтерів та студентів-зоологів, вчених і педагогів. І справа навіть не в економічному процвітанні, а в ентузіазмі та реальній щоденній праці. Ще у 2010-му році зоопарк Вудланд переживав таку скруту, що довелося… ні, не посадити на голодний пайок тварин, а відмінити легендарні нічні відвідини. Адміністрація невтомно шукає альтернативні шляхи прибутків, всіляко залучає відвідувачів, інвесторів та волонтерів, вигадує цікаві заходи, як от: літні концерти симфонічного оркестру; День Валентина, коли звірям дарують букети квітів та серцеподібні ласощі з фруктового льоду, меду і полуниць; великодня розвага Bunny Bounce, коли святкові яйця – справжні, або стилізовані під них смаколики, підкладають у загони; Turkey Toss – День Подяки в зоопарку, коли всі хижаки отримують свій шмат індички, або й цілу птицю; чи, уже загаданий, Pumpkin Bash. Це суто гелловінська розвага, яку вже багато років влаштовують для звірів у різних американських зоопарках, і вона досить впевнено поширюється світом. Гарбузове зоосвяткування може мати різні назви, але ідея одна: мешканці зоопарку отримують у подарунок приправлені різними смачними соусами і начинкою гарбузи, гарбузики та гарбузятка – в залежності від розміру та апетитів – й залюбки ласують і граються ними, на втіху собі та відвідувачам. Що вам сказати? Людина може вічно дивитися на те, як тече вода, як горить вогонь і… як бавляться гарбузами сурикати.

14882397_1796412463968907_2318935587213925101_o14612626_1796412273968926_6903734781304908460_o14882121_1796412313968922_6600818985672598873_o14753292_1796412323968921_2541536942712582478_o14884726_1796412220635598_6905580037713670307_o14890388_1796412383968915_2492636584466701912_o

Першого листопада вся окультна атрибутика безслідно зникає, але сіетлський гарбузовий бум продовжується аж до Дня Подяки. Свого часу це було християнське свято висловлення вдячності Господу, сім’ї та друзям за матеріальний добробут, затишок і добре ставлення. В його основу лягли традиційні культи подяки небесам за багатий врожай наприкінці осені. Американський же День Подяки своїм корінням сягає до найперших переселенців з Англії, котрі прибули до берегів Нового Світу у 1620-му році на судні “Мейфлавер”. Морозним листопадовим днем після важкого плавання серед бурхливого океану близько сотні людей висадилися на узбережжі теперішнього штату Масачусетс. Більшість із них не пережили сувору зиму і загинули від холоду, голоду та хвороб. Але ті, які вижили стали засновниками Плімутської колонії, і навесні, за допомогою місцевих індіанців, котрі навчили їх, які культури вирощувати на цьому непіддатливому кам’янистому грунті, взялися до обробки землі. Несподівано багатий урожай став нагородою їхнім зусиллям. Перший губернатор колоністів – Вільям Бредфорд запропонував провести святкоий обід із виголошенням подяки Господу. На свято восени 1621-го року батьки-пілігрими запросили вождя і ще дев’яносто індіанців племені, котре допомогло їм вижити. Ця трапеза, розділена з індіанцями, і стала першим американським святкуванням Дня Подяки. Згодом перший президент США Джордж Вашинґтон наполіг відзначати День Подяки щороку 26-го листопада як національне свято, але пізніше воно було призначене на четвертий четвер листопада. За контекстом, День Подяки є символом дружби і довіри між аборигенами і переселенцями, хоча у більшості своїй його символізм сильно відірваний від реальних подій в історії материка. Своєрідна амбівалентність відображається навіть у традиції американського президента напередодні свята просити вибачення у головної індички країни, за те, що її з’їдять.

До речі, з тими індиками у США відбувається справжня епопея, адже, за розрахунками, птахів має вистачити на кожен родинний стіл у країні. Не знаю, кому зазвичай дістається “наша” індичка, адже до такого частування у нас вдома байдужий навіть кіт, але соус із журавлиною та гарбузовий пляцок невимушено і впевнено увійшов до нашого меню. Смак американської осені, не інакше.

DSC_0089

 

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s