Місто журавлів

Попри те, що Сіетл має півторастолітню історію, активна розбудова міста почалася у 90-х роках, і зараз переживає черговий “бум”. Йдеться не стільки про житлові будинки, скільки про офіси великих компаній, здатних купити у міста цілий квартал і достеменно змінити його вигляд. У силу особливостей своєї географії, обмежений з усіх боків водою, Сіетл росте не в ширину, а у висоту. Наче гриби після дощу, з’являються свіженькі багатоповерхівки, включно із хмаросягами. Нещодавно, наприклад, розпочалося будівництво рекордсмена, що за висотою зрівняється хіба що зі своїми родичами з Близького Сходу. Втім, переважно, йдеться таки про стильні скляшки-висотки до 20-ти поверхів, чия площа не займає багато місця, та сам процес зведення потребує участі великої кількості людей і важкої техніки.

DSC_0010

Ви мабуть зустрічали набори мініатюрних технічних автівок для дітей – усі ці яскраво забарвлені підіймальні крани, екскаватори, бетонозмішувачі і самоскиди? Абсолютно так само привабливі і барвисті, збільшені їх версії обслуговують тутешні будівництва. Звичайно, найбільшу увагу привертають височезні, переважно, шафраново-жовті крани, що в останні роки стали невід’ємною частиною панорами міста. У США навіть ведеться їхня статистика, і тут Сіетл б’є всі рекорди: 65 будівельних кранів станом на липень 2018-го року, в той час як другий рекордсмен – Чикаго – має “лише” 40. Плани на забудову міста тільки зростають, тож сіетлітам ще довго доведеться відносити себе до мешканців “кранової столиці Америки” (Сrane capitol of America) – саме такий термін для лідера згаданої статистики вигадали журналісти.

IMG_1886-1024x732

А тепер маленький екскурс в етимологію. Широко вживане на наших теренах слово “кран” (саме щодо підіймального пристрою) походить від німецького “kran”, що виникло у 18-му столітті із появою відповідної техніки, яка зовні нагадувала журавля (нім. kranich). Направду, варіації підіймальних кранів існували значно раніше, але саме “журавлина” версія закріпила їхню словникову назву. В англійській же слово “crane” взагалі є омонімом: це і підіймальний кран, і журавель, що часом викликає когнітивний дисонанс та породжує поетичні метафори. Так Сіетл, який щойно прозаїчно звався “містом кранів”, перетворюється на романтичне “місто журавлів”, бо, зрештою, звучить це однаково – “сity of cranes”.

DSC_0012

Однак найвражаюче будівництво, що траплялося мені в Сіетлі стосувалося аж ніяк не хмаросягу, а симпатичного житлового будинку у сім поверхів. За допомогою цілої низки незвичайної техніки і добре спланованих підготовчих робіт (що тривали у нічні години вікендів, аби не заважати міському транспорту) сам процес зведення будинку зайняв усього чотири доби. У традиційній манері закладався лише фундамент і бетонний каркас першого поверху, а далі з ювелірною точністю спеціалізований кран переносив блоки-контейнери з готовими апартаментами на потрібні місця. Один такий блок містив кімнату із вбудованими меблями, кухню і ванну, вікно з балконом і всі необхідні відведення для комунікацій. Пропонувалися навіть варації з плануванням: скажімо, горішні поверхи являли собою дворівневі мансарди. Журналісти миттю охрестили незвичний проект-скороспілку “будинком а-ля LEGO”, але швидкість і якість виконання була поза конкуренцією. А зважаючи на тенденції сьогодення, коли для нових будинків у пожвавлених районах місця залишається обмаль, не кажучи вже про розгортання повноцінного будмайданчика, такі LEGO-проекти можуть стати цілком звичним явищем.

Та не всі новаторські будівельні ідеї у місті виправдовують себе. Так масштабний проект із найшвидшого у світі зведення підземного транспортного тунелю під назвою Аляска-Вей-Віадук, чи просто “SR 99”, став найлегендарнішим провалом у сфері. Саме цей тунель з’являвся на планах міста ще у далекому 1953-му році, однак технічно виконати роботи було неможливо, аж до створення японськими інженерами спеціальної тунелепрохідницької машини діаметром аж у сімнадцять з половиною метрів. Вашинґтонці назвали велетенську красуню “Берта”, на честь першої жінки-мера Сіетла – Берти Найт Ландес (яка очолювала місто, на хвильку, у 20-ті роки минулого століття).

І хоча старт роботи “Берти” влітку 2013-го був вдалим, на запланований фініш у грудні 2015-го вона не вийшла, позаяк несподівано спинилася посеред тунелю після кількох місяців роботи. Сказати, що інженери, вкупі з адміністрацією міста, були в паніці – не сказати нічого. Як ремонтувати пристрій вагою у шість тон занурений на триста тридцять метрів під землю? Довелося японським спеціалістам кинути нові сили на пошуки нетривіальних рішень, і врешті причина збою була знайдена та усунена, от тільки на ремонт пішло чимало коштів і часу. Замість зірки найшвидшого зведення тунелю “Берта” перетворилася на предмет жартів та кпинів, і лише нещодавно (навесні 2017-го року), сильно відійшовши від графіку і кошторису, нарешті завершила свій шмат роботи під землею. Відкриття довгостраждального тунелю сіетлітам обіцяють на початку 2019-го. Подальша доля бідолашки “Берти” наразі невідома.

DSC_0007

І коли я вже згадала про технічні машини, то оминути тему службового та громадського транспорту я просто несила. Не буде перебільшенням сказати, що у США присутній культ гламурності службових автомобілів: яскраві і блискучі поліцейські, пожежні та медичні машини, наче щойно зійшли з конвеєра чи повсякчас доглядаються невидимими ельфами. Першість тут, звісно, отримують пожежники: у них і автівки найбільш вражаючі, і сирени найгучніші. Навіть, якщо команду викликають зняти кошеня з дерева у сусідньому від станції кварталі, будьте певні – шоу з мерехтливими вогнями і приголомшливими ревунами гарантоване. Щоб публіка не розслаблялася. Однією з особливостей Сіетла є чимала, як на таке місто, кількість пожежних станцій – причина сягає своїми коренями в далекий 1889-й рік, коли сталося лихо, відоме в американській історії, як “Велика сіетлська пожежа” (Great Seattle Fire). За лічені години вогонь знищив половину центра міста, а пожежних сил просто не вистачило для швидкого подолання катастрофи. Після трагедії робота рушила у двох напрямках: відбудова знищенних 25-ти кварталів і поліпшення пожежно-рятувального сервісу. Тоді однією з причин швидкого займання стало те, що переважна більшість споруд будувалася з дерева, тож наступне покоління будинків зводилося з цегли, але так тривало недовго. Сьогодні у сейсмічно нестабільному Сіетлі цегляні споруди не в пошані, бетонні конструкції переважають лише у дійсно монументальних проектах, а все інше (як приватні садиби, так і житлові комплекси до 10-ти поверхів) зводиться з порожнистих дерев’яних каркасів, фанери та гіпсокартону, і являє собою дуже легкі і красиві конструкції, які, втім, непристосовані для серйозних холодів, й досить легко руйнуються під впливом різних форс-мажорів. Це, до речі, одне з посянень, чому в голлівудських фільмах герої так легко розбивають стіни головою і трощать будинки автомобілями. Горять такі будівлі, звісно, мов сірники, тож доступність та оперативність пожежників – радше необхідність, ніж забаганка.

36259276261_957d21f67c_b

Окремо додам, про культуру тутешніх пересічних водіїв: щойно на дорозі з’явиться пожежна машина із відповідними сигналами, пересічні автівки, мов по команді, почнуть тулитися до узбіч та в інші дорожні смуги, аби поступитися місцем. Те саме стосується і реакції на машини поліції та швидкої допомоги, без варіантів.

У свою чергу, добродії пожежники досить відкриті до спілкування з громадянами та різних інформативно-соціальних акцій. Чи не кожен американський малюк відвідав пожежну станцію, в межах садочкової чи шкілької екскурсії і, звісно, докладно дослідив омріяну пожежну машину, з усіма її блискучими деталями і пристроями.

Та є ще один вид службового транспорту, про який я не згадала, тимчасом як він зустрічається на вулицях міста не рідше і має напрочуд важливе значення. Йдеться про таку буденну річ, як сміттєвози, і це досить розгалужена мережа різного виду вантажівок, залежно від об’ємів та типу сміття, яке вони перевозять. Інколи дивом дивуєшся на чистесенькі блискучі і яскраві сміттєвози, що трапляються в місті, втім, це скоріше виняток, бо переважна більшість сервісних вантажівок досить непрозоро натякає на своє призначення відповідним запахом та й не вельми охайним виглядом. Але це ніколи не брухт на колесах – на рівні функціональності вони всі досить надійні. Сіетл разом з колицями обслуговується компанією зі збору, утилізації та переробки сміття “Waste Management”. Зазвичай кожна будівля або блок має три контейнери для різного типу сміття: зелений – для харчових відходів, фактично, компост; синій – для сміття, що переробляється чи перевикористовується, як то папір, картон, скло, пластик (часом, він може розподілятися на декілька окремих секцій) і чорний – для сміття, з яким наразі нічого не можна зробити, тож воно їде на звалище.

Waste Management Raises Bid For Rival Republic

Цікавим є факт, що буквально 15-20 років тому загальнонаціональні опитування показували, що американці вважали сортування сміття невідповідним їхньому менталітету, але сьогоднішні реалії демонструють геть інакшу картину. Варто зазначити, що штат Вашинґтон у політиці RRR – Reduce, Reuse and Recycle упевнено посідає лідерське місце уже понад 30 років. Ще у 70-ті, коли 100% тутешніх відходів потрапляло на сміттєзвалища (часом несанкціановані), або спалювалося, місцеві активісти забили на сполох, і Сіетл, а згодом і весь штат узяли курс на екологічніше та чистіше життя.

Спочатку були створені санітарні звалища – глибокі ями вистелювалися глиною та щільною плівкою, аби шкідливі речовини не проникали у ґрунтові води; стічні води й метан відфільтровувалися за допомогою спеціальних систем трубопроводів. Кожне таке звалище вкривалося новим шаром захисту, а тоді товстим шаром ґрунту і засіювалося травою, фактично отримуючи нове життя, у вигляді парку чи гольф-клубу. Одночасно стартували програми з переробки сміття, було засновано цілу низку так званих полігонів для утилізації харчових (біологічних) відходів та підприємств з ресайклінґу, межі якого щороку розширюються, завдяки появі більш екологічних матеріалів та елементарній культурі споживачів.

Але що було робити з тоннами сміття, позбавленого шансів на переробку? Тут штат Вашинґтон скористався філософією: “Out of sight, out of mind”, і почав вивозити оте безнадійне сміття на звалища до сусіднього Ореґону. Тобто у чималому штаті з площею майже 185 тисяч квадратних кілометрів і населенням у вісім мільйонів немає жодного(!) сміттєзвалища.

1

Щороку Сіетл витрачає мільйони доларів для відправки сміття майже за 500 кілометрів до спецзвалища у пустельній частині Ореґону. Щотижня місто залишає шість потягів із сотнею контейнерів у 25 тонн. Сьогодні на переробку вже іде понад 50% усього сміття штату, але це число намагаються збільшити, і збільшують, щороку, з симпатичною мотивацією: “Нащо викидати те, що може ще послужити?”

Однак я відволіклася, а ще ж не торкнулася теми транспорту громадського. Є поширена думка, що у США не прожити без власного авто. Ми з чоловіком цю думку вправно спростовували у перші два роки життя в Сіетлі. Певною мірою, це заслуга його “пішохідності”, адже повсюдністю тротуарів і велодоріжок може похвалитися далеко не кожне американське місто, проте Сіетл може. Але найбільше тут прислужився так званий “паблік-транспорт”, до якого відностяться, як звичні нам, автобуси, тролейбуси і трамваї, так і більш оригінальні – пороми й монорельс.

SONY DSC

Водний громадський транспорт необхідний Сіетлу в умовах затоки П’юджет-Саунд і прилеглих островів. Поромна служба Washington State Ferries функціонує з розмахом, являючи собою найбільшу систему поромів у США і третю за розмахом – у світі. Великогабаритні пороми перевозять пасажирів разом з автівками, однак існують і менші версії, під загальною назвою “водне таксі округу Кінґ” (King County Water Taxi). Вони фактично є чимось на зразок автобусів, лишень на воді.

Монорельс – своєрідна “родзинка” транспортної розв’язки міста і водночас його туристична атракція, що з’явилася 1962-го року, в межах Всесвітньої ярмарки і продовжувала футуристично-фантастичну тему вежі “Космічна голка”. На той час адміністрація міста вважала, що за естакадним транспортом майбутнє, але не так сталося як гадалося, і сьогодні однорельсовий потяг – така собі декоративна забаганка, що скромно долає цілком пішохідну відстань у 1600 метрів, зате уздовж П’ятої Авеню.

01_SeattleCityPass

Що ж стосується інших, менш вигадливих варіацій, то вони представлені двома службами: “Метро округу Кінґ” (King County Metro) – так, саме “метро”, хоча йдеться про звичайний наземний транспорт, і “Саунд-Транзит” (Sound Transit). Metro – це трамваї, тролейбуси та автобуси. І якщо з першими двома все досить прозоро: звичайні собі симпатичні й охайні, знайомі українцям, штуки, от тільки їздять за розкладом і вирізняються неабиякою пунктуальністю; то автобуси постають вражаючими дизельно-електричними “монстрами”: потужними, громіздкими, втім, вельми швидкими (особливо, це стосується маршрутів RapidRide, де відстань між зупинками більша). Електричні акумулятори підтримують у рухомих автобусів необхідну швидкість і не шкодять атмосфері продуктами згоряння.

У свою чергу, Sound Transit обслуговує міжміські з’єднання – це електрички, швидкісний трамвай Link Light Rail (щось на кшталт українського метро) і експрес-буси – ті самі дизельно-електричні автобуси, але інших кольорів та з маршрутами більш віддалених напрямків.

Всі автобуси зовні оздоблені спеціальними кріпленнями для велосипедів, а всередині мають мобільні крісла, які можна скласти, звільнивши місце для інвалідного візка. Цим, до речі, без усіляких нарікань, займаються водії. Вони ж, з ангельським терпінням (яке, між іншим, характерне і для пасажирів), обережно “осаджують” автобус, щоб зрівняти рівень його підлоги з тротуаром, і інвалідний або дитячий візок міг без перешкод заїхати всередину. Уздовж стін і вікон салону автобуса натягнуті тонкі троси, якими можна сигналізувати про зупинку на вимогу. Самі ж зупинки висвічуються на електронному табло, або й озвучуються.

5684210855_7f80e640b1_b

У всіх видах транспорту, чиї послуги оплачуються в салоні, поряд з водієм розташовані два автомата: один для магнітної проїзної картки, а інший – для готівки. Зауважте, що автомат не дає здачі, водій же не має права торкатися грошей, але вручає пасажиру квиток, який не є одноразовим, а діє кілька годин для будь-якого виду транспорту своєї мережі.

А тепер цікавеньке про пасажирів: НІХТО з них не ломиться знадвору у двері, призначені для виходу – всі заходять у передні двері, щоб оплатити свій проїзд, і робиться це апріорі добровільно. Для нештатних ситуацій у водіїв існує певний регламент поведінки та камери відеоспостереження в салоні. В середньому, випадків хуліганства чи простого свинства тут менше, ніж в Україні, але існує ризик значно складніших ситуацій, наприклад, озброєного нападу чи захоплення заручників. Таке в Сіетлі траплялося украй рідко, та все ж мало місце, до того ж з людськими жертвами.

У переважній більшості, водії автобусів дуже чемні і привітні особи, те саме можна сказати і про пасажирів. Складається враження, що в американських автобусах діє своєрідний етикет, ніким не артикульований, але досить явний.

Вартість проїзду по місту в автобусі, тролейбусі або трамваї становить 2,50-2,75 долларів, також діє система універсальної проїзної картки ORCA – зазвичай знижки на проїзд вона не дає, хоча має спеціальну економну програму для людей з малим прибутком, а ще часом оплачується роботодавцем.

IMG_8935a-50

Проблема трафіку вирішується для автобусів виділеними смугами (на трасах), а також транзитним тунелем. Найбільш незвичайний ефект цього тунелю полягає в тому, що іноді автобуси роблять у ньому зупинки прямісінько на рейках електрички, та завдяки вивіреному розкладу і загальній системі повідомлень про поточні пересування транспорту, накладок не відбувається. Між іншим, завдяки відстеженню пересування та аналізу ситуації на дорозі, спеціальна система (Intelligent Transportation System) розраховує час для кожного транспортного засобу. Цим користуються не лише транспортні служби, а й пасажири, завантажуючи спеціальні додатки для смартфонів. Завдяки такому додатку можна дізнатися, скажімо, о котрій годині (і хвилині) потрібний тобі автобус приїде на відповідну зупинку, скільки триватиме дорога, тощо.

З цікавого про транспортні пересування ще додам, що в Сіетлі діє безліч сервісів так званого каршерінґа – оренди автомобілів на короткий термін: наприклад, Zipcar, з різними марками і габаритами автівок, або виключно смарти – Car2Go. Аренда відбувається дистанційно, ключем служить магнітна картка або спеціальна команда в мобільному додатку. Взявши авто на найближчий стоянці фірми, його можна повернути на будь-яку іншу фірмову стоянку, навіть віддалену географічно. За ще простішим принципом працюють сервіси велопрокату LimeBike, Ofo та Spin, їхні ровери цитрусових барв розкидані по всьому місту, й аби скорисатись ними потрібний лише мобільний додаток. Тож велопрогулянки можна дозволити собі, не переймаючись зберіганням двоколісного “коника” у квартирі. Й навіть питання габаритних перевезень може вирішуватися орендою вантажівки потрібного формату у сервісів U-Haul та GoShare.

DSC_0009

Воістину, це країна де орендувати можна все, і зараз нерідко йдеться про нове покоління споживачів, що не прагнуть володіти речами і вкорінюватися. Така собі екзистенціальна криза у стилі Еріха Фромма, де “бути” переважає над “мати”. Але до повернення в дику природу нам іще далеко, тож Сіетл і далі забудовується, не втрачаючи свого двозначного статусу “міста журавлів”.

4423972614_8d90f8d9e7_o

P.S.: У сіетлському парку Миру в районі Університет стоїть невеличка статуя дівчинки з журавликом-оригамі в руці. Це меморіал пам’яті жертвам Хіросіми втілений в образі Садако Сасакі – японської дівчинки, яка у дворічному віці постраждала під час бомбардування Хіросіми, й померла від лейкозу у дванадцять. За японською легендою, якщо скласти з паперу тисячу журавликів твоє бажання обов’яково здійсниться. Садако вірила, що так станеться і робила оригамі-пташок, сподіваючись одужати. Вся її лікарняна палата була завішана кольоровими журавликами, та, на жаль, хвороба не відступила.

Сіетліти весь час приносять до статуї Садако власних паперових журавликів. Іноді їх буває стільки, що мініатюрну Садако за ними й не видно. І це така туга, але водночас, неймовірна ніжність і краса…

6087050321_6943a5afd1_b

I will write peace on your wings and you will fly all over the world… (c)

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s