Basil-tov! 🌱
Кущик базиліка у горняті — оце й увесь мій цьогорічний городик. 🙈 Але й він задає чудесний духмяний настрій любленим італійським стравам. Кілька листочків до спагеті із соусом маринара, до лазаньї чи піци, брускети з авокадо чи салату капрезе, зрештою — просто до тарілки зі свіжим хлібом, оливками, томатами і ніжними “торбинками” буррата. І, вуаля (тю, це французькою, а італійською як?)... листочки закінчилися! 🤣
“We have more to learn from animals than animals have to learn from us...” (c) 🦜
Здавалося б, яке відношення має сіетлський зоопарк до збереження деревних кенгуру у Папуа-Новій Ґвінеї чи міграції журавлів Далекого Сходу Росії? Та інтереси і піклування зоопарку Вудланд виходять далеко за межі його території. Значна частина щорічних зборів коштів іде на підтримку побічних проектів захисту дикої природи у різних куточках світу, чимало часу і сил тутешніх робітників та волонтерів іде на створення і впровадження інформаційних матеріалів та освітніх програм. Саме в цьому полягає озвучена місія зоопарку: “Woodland Park Zoo saves wildlife and inspires everyone to make conservation a priority in their lives”. 🦎
Історія зоопарку почалася з екзотичного звіринця на території маєтку підприємця Ґая Фінні. Разом із прилеглими теренами, він був придбаний містом 1899-го року і переобладнаний братами Ольмстедами на чарівний парк з розмаїттям загонів для тварин, а також стежок, галявин, павільйонів і атракціонів — для відвідувачів. З того часу мало змінилася хіба мапа парку, всередині це цілий маленький світ, де є місце африканській саванні, тропікам Азії, степам Австралії, дощовим лісам, тайзі, фермі з домашніми тваринами, саду з метеликами та багатьом іншим дбайливо відтвореним ареалам, які нерідко більше скидаються на заповідник, ніж на зоопарк. Прийти у Вудланд-Парк, і не побачити половину тварин — абсолютно нормальне явище. Не надто соціальні чи бажаючі усамітнення мешканці завше мають де сховатися чи навіть трохи заблукати. Щороку тут народжується чимало малюків. Нині підростають журавленята, видри, жирафки Лулу і Хасані, сніжний леопард Айбек, горила Йоло. Нещодавно в інші зоопарки переїхали червоні панди Зея та Ілу — ці дві малі шкоди народилися минулого літа, встигли закохати у себе всю сіетлську публіку і навіть випадково втекти у місто, коли під вагою їхніх пухнастих дупок зламалася гілка дерева і приземлилася вже за межами зоопарку. Як не шкода було прощатися з малюками, але для їхнього добробуту і пандо-соціалізації їм слід обживатися в інших колективах. 🤷♀️
Свого часу Вудланд-Парк сильно поламав моє упередження до зоопарків, як таких. ⬇️⬇️⬇️
Eat, drink, be cozy... ❤️
Коли майже сім років тому ми перебралися в Сіетл, я одразу розгубилася і зраділа від кількості затишних, хіпстерських, хюґних і твішних місцинок на посидіти/покавувати/попоїсти. Довколакнижкові кав‘ярні взагалі зламали мені мімізатор — в Україні такого майже не було, а дуже хотілося, і побільше. 🤷♀️
Нині ситуація геть інакша. За свій приїзд на Батьківщину я не встигаю відвідати й половини запланованих і рекомендованих друзями кав’ярень, ресторанчиків, креативних просторів, і майже всі відвідані влучають в десяточку атмосферою й меню (чого не скажеш про обслуговування українською, але й тут помітний поступ і позитив). Для мене це знаково і про хороше. 😉
У вересні буду декілька днів у Львові. Можете радити мені локації на відвідини. 🤗
А на фото одна з моїх улюблених сіетлських кав’ярень @oddfellowscafe, що розташувалася у столітній будівлі з історією — колишнім клубом кількох товариств, на сцені якого свого часу виступали Елла Фіцджеральд, Дюк Еллінґтон, Рей Чарльз та Джимі Гендрікс. 🤫
“Never let the truth get in the way of a good story...” (c) Oliver Jeffers “The Working Mind and Drawing Hand” ✏️📌
Олівер Джефферс — один з моїх фаворитів у дитліті, і як ілюстратор, і як автор. Він грайливий, винахідливий, чуттєвий, сміливий в усьому, що робить. Його нагороди, взагалі, усі лаври — цілком заслужені, а кожна нова книжка очікується з нетерпінням. Мені було захмарно цікаво, що Олівер покаже й розкаже у виданні, присвяченому творчому процесу. Я була добре знайома з доробком Олівера в якості ілюстратора й дитячого письменника, але “The Working Mind and Drawing Hand” перевершила чимало сподівань, адже не лише переповіла життєпис і становлення майстра із простого хлопчини з Північної Ірландії, не тільки пройшлася створенням низки поліграфічних шедеврів, але й стала поживою для роздумів і чудесних інсайтів стосовно сторітеллерства і сторі-проживання. Крім того, книжка буквально й візуально занурює в атмосферу художньої майстерні Олівера, у процеси творення не лише ілюстрації, але й дійсного сучасного арту, концептуальних композицій та інсталяцій. 🎨
Посутно це видання — великоформатна, багатосторінкова, але, знову ж таки, люблена Джефферсом, книжка-картинка, що так само, як і будь-яка його ілюстрована історія дивує, розважає, смішить, наповну вмикає фантазію і безмежно зачаровує душу. ❤️
І так, Олівер Джефферс —дуже харизматичний мен і зворушливо милий батько. Словом, такий чудесний, що якби його не існувало, то варто було б вигадати. 😜
Way to go, Mr. Jeffers! ✨
“To most people the sky is the limit. To those who love aviation, the sky is home...” (c) ✈️
Сіетлський @museumofflight, безумовно, вартий всілякої уваги. Хоча б тому, що це найбільший приватний музей авіації у світі, або тому, що це абсолютно захопливе унаочнення історії людського прагнення і досягнення неможливого. Між твердженням науковців, що важчий за повітря пристрій фізично не може літати і сьогоднішнім запаморочливим розмаїттям спростування цих слів — якісь сто двадцять років. Оце століття з гаком у всій своїй красі, з крилами, пропелерами, двигунами, турбинами й чималим обремком тематичних аксесуарів (а також з особливим пієтетом до корпорації Boeing, що не дивно, зважаючи на її тутешню історію) і вмістилося в експозицію музею. 🛩🚁🛰🚀
За що я особливо люблю Museum of Flight, так це за ̶б̶і̶п̶л̶а̶н̶ч̶и̶к̶и̶ простір, масштабність, доступність та увагу до деталей, за інтерактивність, звісно (це, загалом, дуже розвинута тема музеїв США, але тут така кількість симуляцій, діючих моделей, звукових і візуальних відтворень, що дня не вистачить все випробувати). 🤗
Та навіть якщо у своєму тутешньому замешканні ви встигли дослідити всі скарби постійної експозиції музею, нині варто поновити враження з виставкою "Destination Moon. The Apollo 11 Mission", ясна річ, присвяченою півстолітньому ювілею висадки людини на Місяць. Тільки до 2-го вересня у Museum of Flight можна побачити тематичні артефакти з колекцій Smithsonian та кількох особистих архівів, включно із легендарним командним модулем Columbia — тим самим, що здійснив посадку у Море Спокою на Місяці 20 липня 1969-го року з Нілом Армстронґом та Баззом Олдріном на борту. 🌘👨🚀
Якщо заразом впіймаєте годинку із запрошеним для космічних лекцій музейним ґідом — це взагалі win-win для повноти картини і купи родзинок, пов'язаних з історією астронавтики та земним буттям Ніла Армстронґа, зокрема. 🤫
Be a tourist in your own hometown... 🏠
Ця океанська, багатогодинна (а нині можна сказати і багаторічна) відстань між мною тут і Україною, робить мої візити у рідні, здавалося б, Кам’янець і Київ радше туристичним гостюванням, аніж тимчасовим поверненням. Та я вбачаю у цьому певні переваги. Зрештою, найдорожчі люди, попри розлуку, залишаються найближчими, а місця і міста, природньо, змінюються й забуваються, і від того їх тільки цікавіше пізнавати по-новому. Вигулюючи мене знаковими локаціями, рідні і друзі нерідко зізнаються, що й самі забули, коли там бували, а бачене сто разів на сто перший, ще й після тривалої перерви, може принадити геть з інакшого боку і новими родзинками. 🤫
Наша з чоловіком нещодавня відпустка навчила нас бути туристами в рідному місті. Точніше, в регіоні, бо ми, все ж, чи не щодня вибиралися у невеличкі мандри. Чому ми обрали такий відпочинок? Тому що відрядження і відпустки поточного року не лише наповнювали новими враженнями, але й виснажували перельотами, переїздами, десинхронозом і тими ж таки новими враженнями. Нині є чимало дискурсів про те, що, розпіарений навсібіч, вихід із зони комфорту є стратегією помилковою і навіть нищівною. Ми маємо знову вчитися зупинятися, стишуватися, кублитися, дивитися у вікно, під ноги і на зірки. Кажуть, щоб гармонізуватися із собою, потрібно, буквально, прислухатися до власного тіла, роздивитися себе, докладно вивчити кожний вигин, родимку, зморшку, і полюбити. Так само можна повестися і з власним містом. Натхненно і вдумливо пройтися його вулицями, парками, музеями. Влаштувати з ним рандеву. ✨
Десь так ми вчинили з Сіетлом. Неначе повернулися на сім років у часі і знову, цілком по-туристськи, досліджували його уздовж і впоперек, зсередини і з відстані круїзної прогулянки. І знаєте, місто змінилося і ні, як і ми самі, але так само щедре на красу для тих, хто готовий бачити, на історії — для тих, хто готовий почути, на любов — для відкритих серцем. ❤️
•
•
•
#літоусвіті #серпеньмогосерця
“That wood was full of rabbit-holes; and in the nearest sandiest hole of all, lived Benjamin’s aunt and his cousins — Flopsy, Mopsy, Cotton-tail and Peter...” (c)🐰💙
Оці численні і повсюдні кролики навіюють настрої Беатрікс Поттер і зайвий раз спонукають мене називати Кіркланд “Озерним краєм”.
Хто з вас Флопсі, а хто — Бенжамін, зізнавайтеся? Де ти загубив свою синю курточку, Пітере? Та жоден з них не озивається, лише сторожко і допитливо завмирають чи стрімголов тікають у кущі. 🐾
Торік я читала чудесну книжку Марти МакДовелл про буття і садівництво Беатрікс Поттер, і тишком намріювала собі на колись квітник/садок/городик, де можна буде притулити якийсь казковий декор. Та цьогорічний густозаквітчаний синіми відтінками куточок на балконі надихнув не зволікати, тож нині у нас з’явилося опудалко в стилі пана МакҐреґора. Не вистачає хіба позолочених ґудзиків і крихітних черевичків. 🙈
А ви знали, що легендарна книжка-картинка про кролика Пітера була створена двадцятисемирічною Беатрікс у подарунок молодшому синові її гувернерки й відпочатку була із чорно-білими ілюстраціями? Пані Поттер шукала видавництво для книжки, але жодне не зацікавилося проектом, тож друкована “Історія про кролика Пітера” вийшла самвидавом і розійшлася між друзями й родичами Беатрікс. Лише через дев’ять років після створення видавець Фредерік Ворн запропонував авторці намалювати ілюстрації в кольорі, й видав книжку у маленькому, але напрочуд милому форматі. Це сталося 1902-го року, і з того часу кролик Пітер, як і вся творчість Беатрікс Поттер, не полишає серця і полички маленьких і дорослих читачів. 📚
Що ж до кроликів реальних, то на наших теренах їх існує понад десяток підвидів, об’єднаних приналежністю до роду коттонтейлів, хвостики яких дійсно нагадують пухнасту бавовняну квіточку. 😜
International Cat Day is today. Please ̶d̶o̶n̶’̶t̶ ̶ hug a cat! 🤗😼
З дитинства мала цілий оберемок бабусиних/дідусевих котів довкола, і всі були більш-менш ручні, а оцей — омріяний, довгоочікуваний і власний, терпіти не може “іди на ручки” і “дай обійму”. Хочеш вгодити Ешеру — дай їстоньки, бігай з мотузкою по хаті, але не чіпай. Хіба для якісного масажу, але й тоді несподівано можеш отримати хук лапою у комплекті з кігтями росомахи. І все одно люблю, не можу! 😍
— Ешере, сьогодні твоє свято — День кота! 🤗
— А шо, бувають інші дні? 😼
Lullaby for the volcano... 🌌
З давніх-давен індіанські племена називали вулкан Сент-Геленс “Луала-Клаф” (дослівно — “гора, що димить і горить”). Свого часу вона носила статус “американської Фудзі”, та після виверження 1980-го року змінилася невпізнанно.
Хроніка тих подій бентежить і вражає, але це також невід’ємна частина історії штату Вашинґтон, тому нині на сайті з’явився допис про події майже сорокарічної давності, що назавжди змінили обрис легендарної гори і уявлення вулканологів про різновиди виверження, а заразом — пояснення, чому до жодної зі святих Гелен гора не має ніякого стосунку. 😜
Лінк, традиційно, у профілі. 🐾
•
•
•
#wonderwashington #літоусвіті #серпеньмогосерця
Нова стаття з авторської рубрики Олександри Орлової “Календар видатних жінок” для ресурсу Каралєвна: “Л. М. Монтґомері. Мод із Кавендіша“.