Про загублене серед гір крихітне містечко Лівенворт слід розповідати саме на Різдво, оскільки взимку воно перетворюється на справжню різдвяну казку, в яку прагнуть потрапити не лише вашинґтонці, а й туристи з різних куточків США та й світу. Втім, і без урахування сезонності, Лівенворт незмінно привертає увагу численної публіки, а за останніми переписами приймає понад мільйон гостей щорічно. Воно й недивно, зважаючи на його гарно відтворені бюрґерські будиночки, строкаті фестивалі, смаколики та розваги. Колорит і затишок “маленької американської Баварії” нікого не залишає байдужим, але що дійсно вражає, так це її натхненна, мотивуюча історія.
Щойно Північно-Американська залізнична компанія почала освоєння маршруту через гірський перевал Стівенс, заповзятливий президент інвестиційної компанії “Okanogan” – капітан Чарльз Лівенворт активно розгорнув свою діяльність у перспективному регіоні. Міста у 19-му столітті виникали стихійно і блискавично: кілька вуличок, банк і поштове відділення – вуаля, ось і нове містечко, назване, звичайно, на честь ініціатора – Лівенворт. Вулиці його будувалися паралельно до яру Айсікл-Крік та залізничним коліям, якими уже 1893-го року їздили потяги. Годувала і розвивала Лівенворт лісопилка, і все йшло непогано, але несподівано у 20-х роках керівництво залізничної компанії обрало для потягів новий маршрут. Це сильно підкосило економіку Лівенворта і місто опинилося на межі зникнення. Яким дивом воно перенесло роки Великої американської депресії і трималося купи аж до 60-х – залишається загадкою. Лівенворт скидався на примару, і в його мешканців було два варіанти: покинути все, чи боротися. Вони обрали другий.
1962-го року новоутворений міський комітет започаткував проект LIFE (Leavenworth Improvement For Everyone) і, після розгляду ідей та довгих перемовин, було прийняте рішення: стилізувати місто під баварське селище. Тим більше успішний прецедент уже мав місце у каліфорнійців з містечком Солванґ у 1958-му році.
Мешканці Лівенворта зранку до ночі працювали над створенням “маленької Баварії” в серці штату Вашинґтон. Ніхто не залишився осторонь. Люди відтворювали не лише архітектурну стилістику і декор, але й народні традиції, свята та обряди, кухню Німеччини. Продумане було усе: від фасадів будинків на головній вулиці, де розташувалися готелі, ресторани і крамниці, до банків, біблотеки, церкви і приватних котеджів. Вивіски і декоративні елементи, скульптури і клумби, ґанки і тераси – все витриманно у миловидному навколосередньовічному стилі, а вигадливі настінні розписи відлунюють відомим альпійським селищем Обераммерґау, от тільки тут замість Альпів – Каскадні гори.
Влітку на пагорбах пасуться кози, а взимку катаються дітлахи на санчатах. У ресторанах і тавернах подають пиво, ковбаски з картопляним пюре і тушкованою капустою, а також смачнючі штруделі. Є тут пекарня, де плетуть-випікають красиві кренделі – брецелі. Схожий на казку Лівенворт має чимало чарівних місцинок, на кшталт магазину плюшевих ведмедів або “Крамниці вічного Різдва”, та першість серед скарбничок міста отримав Музей Лускунчика (Leavenworth Nutcracker Museum).
Заснований у 1995-му році, музей налічує понад сім тисяч лускунчиків, демонструючи експонати від прадавніх часів до модерну. Створила музей пані Арлін Ваґнер – колишня хореографиня, вона працювала над постановкою відомого балету Чайковського “Лускунчик” протягом багатьох років. Подібно до Клари в балеті (у США головну героїню називають за версією оригінального лібретто Петіпа), Арлін ніжно полюбила зубату ляльку. Подорожуючи із чоловіком Джорджем різними куточками світу, вона поступово зібрала одну з найбільших колекцій лускунчиків у світі. Але хіба можна було дозволити, аби лускунчики приносили втіху їй одній? Тож, вийшовши на пенсію, Арлін та Джордж започаткували у Лівенворті музей, і навіть озброїлися спеціальною місією для свого закладу: “Виховувати і підтримувати інтерес широкої публіки до важливості горіхів в раціоні людей та еволюції горіхових щипців протягом всієї історії”. Арлін скромно додає, що жоден інший кухонний інструмент у світі не демонструє такого безмежного розмаїття матеріалів та дизайну, як лускунчик. Утім, найбільшу увагу відвідувачів привертають саме ляльки-лускунчики – розписні та яскраві, всіх порід і мастей.
Найбільше гостей місто збирає під час сезонних свят і фестивалів, наприклад: “Свята весняних птахів” та “Мейфесту”, “Фестивалю осінього листя” і “Баварського льодового свята”. У будь-яку на пору року, на відкритій сцені у святкові дні грає оркестр, на площі міста артисти та місцеві старожили у фольклорних костюмах танцюють і співають тірольсьскі йоделі. Та мало яке свято зрівняється з розмахом традиційного пивного “Октоберфесту” чи проголомшливого у своїй пишноті і чарівності “Різдвяного запалення вогнів”, коли всі будівлі Лівенворта, прикрашені різнокольоровими ліхтариками, перетворюють його на сяюче різдвяне диво. Вогні запалюють щовечора протягом грудня і січня, і це найкращий час для відвідин баварського селища, особливо якщо зима щедра на сніг. Велич засніжених гір, у поєднанні зі старовинною красою споруд і різдвяним декором, створює незабутнє враження, але і відвідувачів у новорічні свята в місті значно більшає.
Ми з чоловіком намагаємося потрапити у Лівенворт на кілька днів щороку наприкінці грудня – між західним Різдвом і Новим Роком, або у січні, традиційно зупиняючись у затишному котеджі Enchanted River Inn, що на березі річки Веначі. Господарі котеджу, стареньке подружжя Білл і Кетті, все життя провели у цих краях, вчителюючи. Коли їхні діти виросли і поїхали з дому, вони вирішили зробити із власної оселі невеличкий готель класу B&B. Вони здають постояльцям три просторі, красиво оздоблені кімнати з фантастичним краєвидом на річку і гори, а зранку, убравшись справжніми шеф-кухарями, готують і подають королівський сніданок на великій кухні, додаючи до смаколиків захопливі й теплі історії. Зазвичай до розмови (чи до сніданку?) залучається і їхня чорно-біла кицька Меджік, котра у будь-який інший час воліє відлежуватися у вітальні-бібліотеці. Білл із задоволенням демонструє світлини зроблені власноруч прямісінько з їхнього дому. Це фото красивої зміни сезонів на річці Веначі, а також оленів, ведмедів, видр і єнотів, які навідуються до їхнього із Кетті котеджу протягом року.
Звісно, популярність Лівенворта, не дає місту стишитися до релаксового провінційного куточка, й він радше схожий на нескінченний святковий ярмарок, завше запруднений відвудувачами, але його особливий баварський настрій, чарівні будиночки і пістряві крамнички, повсюдні смаколики і цікавинки, зрештою, гори довкола – беруть у полон серце, й кличуть знову і знову.
