Голландія, Вельс, Прованс. По-американськи

Назвати Вашинґтонщину, таким собі, маленьким світом буде вельми справедливо. Про розмаїтість штату попіклувалися як природа, так і населення – вихідці з різних країн, емігранти, якщо не у першому, то у другому-третьому поколінні. Сіетл вшанований званням “міста квітів”, але і Вашинґтон – не лише “вічнозелений”, але й рясно квітучий штат, що славиться своїми незабутніми полями нарцисів, тюльпанів і лаванди.

DSC_0065

Нині фестиваль тюльпанів в долині Скаджит є однією з найпопулярніших і найвражаючих подій у США, а тутешні тюльпанові поля не поступаються за красою і розмахом навіть нідерландським. Скажу шокуюче, хоча долину називають “маленькою Голландією”, наразі площа землі, виділена тут під вирощування тюльпанів, займає більше, ніж всі разом узяті ділянки, надані для цих же потреб, в Нідерландах!

DSC_0020 (1)

А почалося все понад сто років тому з кількох цибулинок, які мешканка містечка Маунт-Вернон на ім’я Мері Браун Стюарт замовила поштою з Голландії – надто вже їй кортіло мати красиву тюльпанову клумбу біля хати. Однак вона так жваво заходилася вирощувати тюльпани, що вони почали приносити чималенький врожай, тож Мері вирішила налагодити власний бізнес, відправляючи поштою уже власні цибулинки в інші штати. Її успіх надихнув фермерів-емігрантів з Нідерландів створювати власні господарства в долині Скаджит. Особливо добре йшли справи в період з 1926-го по 1945-й роки, коли на імпортні цибулинки з Англії, Японії та Голландії в США було оголошено вето.

DSC_0124

1947-го року молоде подружжя Вільям та Гелен Рузени приїхали зі злиденної повоєнної Голландії у США. Нащадок клану тюльпановодів із красномовним квітковим прізвищем (у перекладі з нідерландської Roozen — троянди), відомого ще з 18-го століття, Вільям покладав великі надії на долину Скаджит, тож вирішив підтримати традиції останніх шести поколінь своєї родини, і засіяв тюльпановими цибулинками п’ять акрів землі. Попервах, Вільям працював пліч-о-пліч із поденними робітниками, а головним офісом йому служив звичайний гараж. Старенький пихкаючий трактор та інша “секонд-хенд” чи позичена техніка сприяли економії коштів. Сьогодні ж ферма Рузена – найуспішніше господарство з вирощування тюльпанів у цій частині світу та один з найбільших роботодавців в долині. Проте свого часу Вільяму доводилося найматися на роботу і до інших фермерів, перш ніж назбирати гроші на розширення власних угідь і об’єднати сили з двома іншими колегами по “тюльпановому цеху”. То були добродії Джо Берґер та Корнеліус Рузекранц з компанції “The Washington Bulb Co”, і в 1950-х роках в їхньому спільному володінні було дві тисячі акрів землі, де кожен клаптик засіяли квітами. Втім, то була виключно торгівля — ніякої атракції.

DSC_0053DSC_0047DSC_0062 (1)DSC_0112

Усе змінилося 1985-го року, коли Вільям передав управління фермою дітям: п’ятьом синам і дочці Бернадетт. Усі вони були віддані справі батька, але найзаповзяливішою, ще й природженою адміністраторкою, виявилася саме Бернадетт. Під її керівництвом на полях зацвіли не лише тюльпани, а й гіацинти, нарциси та іриси, а ферма отримала казкове ім’я “РузенҐаард” (направду, це всього лише її назва на нідерландський манер, адже Gaarde – у перекладі “ферма”). Захоплюючись веселковою красою квітучих тюльпанових полів, Бернадетт вирішила влаштувати фестиваль, куди могли б приїздити люди з усіх штатів, аби помилуватися цвітінням плантацій з тюльпанами. Її романтичний задум урешті перетворився на головну, за розмахом і прибутками, подію в регіоні та одну з найчарівніших розваг у Сполучених Штатах. Красу безмежного квітучого моря, що виграє яскраво-червоним і лимонно-жовтим, білим і помаранчевим кольорами, пурпуровими, бузковими і навіть темно-фіолетовими-майже-чорними, відтінками, передати на словах неможливо.

DSC_0020 (1)DSC_0062DSC_0066DSC_0059DSC_0064

На жаль, Бернадетт прожила дуже мало – 1996-го року її не стало. На території ферми у затишному куточку і, звичайно ж, серед квітів знаходиться меморіальний камінь з її ім’ям. Засновник ферми, Вільям Рузен помер 2002-го року в оточенні п’ятьох синів і тридцяти п’яти(!) онуків. Його старенька дружина Гелен, яка ще кілька років тому радо ділилася спогадами з гостями ферми, нині також спочиває з миром, але справа Рузенів продовжується ось уже понад сімдесят років в долині Скаджит, а якщо стерти кордони, то і всі триста!

DSC_0044DSC_0089

Мільйони тюльпанів, що ростуть ідеально рівними, наче причесаними гребінцем, рядками, збоку видаються суцільним полотном чистого кольору. Під ногами темний глинистий грунт і калюжі, до яких краще не пнутися без надійних гумаків на ногах; над головою бездонне небо, яким час од часу пролітають зграї білих гусей і лебедів – невтомних мігрантів, що саме вертаються із довгої подорожі над Тихим океаном; а на обрії засніжені гори – одвічні вартові Вашинґтону.

DSC_0080DSC_0030 (1)DSC_0051

Та якщо середина весни – саме час для відвідин тюльпанових полів, то її початок має свої переваги в долині. Це період, коли квітнуть нарциси, під які у самому лише РузенҐаарді виділено п’ятсот акрів землі.

DSC_0058DSC_0046DSC_0050DSC_0006

Відтінки нарцисових полів ніжніші: від біло-кремових до жовтих, а запах відчутніший. Утім, переважна більшість – це яскраво-жовті представники сорту Lent Lily – саме ті, що є національною емблемою валлійців. Такі нарцисові поля досить унікальні, адже існують лише на теренах Вельсу у Великій Британії. Тож, крім славнозвісного статусу “маленької Голландії”, долина Скаджит абсолютно справедливо носить звання ще й “маленького Вельсу”.

DSC_0053 (1)DSC_0055DSC_0047 (1)

Щойно відцвітуть весняні поля, можна готуватися до літа. Одвічні дощі зійдуть нанівець, а сонце встигне так утомити, що прогулянки будуть перенесені на пізні сутінкові години. Прийде час для квітучих каштанів і глоду, для сіетлського морозива у хрумкому, щойно спеченому, вафельному конусі, для пляцків з ревенем і полуницею, для фермерської малини і гірської лохини. Відгомонить феєрверками та патріотичними піснями Четверте липня, і, щойно літо заступить за свій екватор, можна вирушати до лавандових полів.

DSC_0115

Загалом, лавандові ферми розкидані по різних штатах, але історично склалося, що Вашинґтон і тут – на передовій. Затяті прихильники лавандової романтики з усього узбережжя подаються в “Лавандову столицю Північної Америки” – долину Сквім-Дадженесс, що на Олімпійському півострові, в той час, як “маленький Прованс”, із чарівними лавандовими полями, та ще й винними угіддями, знаходиться зовсім неподалік від Сіетла, і носить назву Вудинвіль.

Відомий у першу чергу саме як винний регіон, Вудинвіль прихистив чи не всіх відомих тутешніх виноробів і нараховує близько сотні винних заводів. Окремі сорти білого винограду вирощують на околицях міста, але більшість привозять з виноградників вашинґтонських долин Колумбії та Якіми. Щороку у Вудинвілі відбуваються винні фестивалі, а також літні джазові концерти в амфітеатрі Chateau Ste. Michelle. Невеличкі затишні салони-крамниці розкидані по всьому місту і без перерви пропонують дегустації та продаж вин гостям міста. Примітно, що у Вудинвілі замешкані Джоел Батлер і Роберт Бец – двоє з 25-ти “винних магістрів” у США. Титул “Master of Wine” присвоюється іститутом MW Великобританії виключно справжнім асам виноробства та ампелографії, а таких у світі не так уже й багато. І якщо Каліфорнія являє собою американську версію Бордо, Ельзасу і Шампані разом узятих, то Вудинвіль – це, безумовно, Прованс. І не тільки через вино: так само як і Прованс, він відомий конярством та аристократичним полюванням верхи, але найсильніша асоціація присутня тут завдяки лаванді.

DSC_0001

Влітку містом розноситься п’янкий та ніжний аромат, адже лавандові кущики – фіолетові й білі, туляться тут і там, на клумбах і узбіччях. Утім, головним джерелом райських пахощів є ферма із невибагливою назвою “Woodinville Lavender”. Це невелике лавандове господарство, із власним міні-готелем, приміщенням для дистиляції та майстернею, а також крамничкою, де можна придбати лаванду у свіжому й сухому вигляді, натуральну косметику, саше, ефірні масла і мед, а в теплий сезон ще й ексклюзивне, ясна річ, лавандове морозиво. Споруди на фермі простенькі, але дуже милі, пішохідні доріжки притрушені різнобарвними камінцями і гладенькими скельцями синіх та фіолетових відтінків. Над квітучими полями метушаться джмелі та бджоли, і повсюдно панує затишок.

DSC_0003DSC_0029DSC_0020DSC_0041

Якщо дуже кортить долучитися до збору лавандового врожаю, можна записатися у волонтери на фермі, от тільки вставати для такого заходу доведеться рано-раненько. Однак світанок на лавандовому полі того вартий.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s