Олімпія

Зізнаюся вам у власному невігластві: перший рік життя в Сіетлі я думала, що він і є головним містом штату. В певній мірі це справедливо – найбільший і найрозвинутіший населений пункт з відмінною локацією, однак насправді статус столиці Вашинґтону належить невеличкому містечку із пишною назвою “Олімпія”.

Олімпія розмістилася значно ближче до відкритого океану, ніж Сіетл, та й прилеглі до неї райони були заселені білими людьми трохи раніше, втім, на відміну від Сіетла, – не без бою. 1853-го року свіжоспечене містечко отримало назву, яка звучала відлунням грецької Олімпії, але назвали його так через красиві краєвиди на гірський хребет Олімпік. Після проголошення Олімпії столицею території (тоді ще офіційно не штату) Вашинґтон, засновник міста, Едмунд Сильвестр, виділив близько п’яти гектарів землі для Капітолію на пагорбі. Попервах легіслатура (законодавчі збори) засідала у непретезійній дерев’яній будівлі.

Наприкінці 19-го століття було зведено більш гідну споруду, нині відому як Старий Капітолій. Вона прекрасна, але значно поступається за розмахом теперішньому монументальному ансамблю з колонами і куполами, що водночас нагадують давньогрецькі храми та італійські палаци.

Як і годиться, Капітолій штату помітний ще здалеку, але на підходах враження від його розмірів перекрили весь мій минулий досвід будь-коли побачених рукотворних див. Один лише його купол сягає 87 метрів, що робить його найвищим куполом кам’яної кладки у США, і четвертим за висотою у світі. Перевершують його тільки Собор Святого Петра в Римі, Собор Святого Павла в Лондоні та Ісаакіївський собор у Санкт-Петербурзі.

В ротонді під куполом розмістилася ошатна зала, прикрашена мармуром і лампами Тіффані, головна люстра спускається зі стелі на тридцятиметровому ланцюгу і важить півтонни. Тут же встановлено величний бюст Джорджа Вашинґтона, щоправда, із натертим до блиску носом. Річ у тім, що вхід у Капітолій вільний, а візітери взяли собі за звичку шмугляти ніс Вашинґтона – на удачу.

Навколо Капітолію розгорнулося невеличке містечко, так званий кампус – всуціль із поважних установ на зразок: Храму правосуддя, де веде засідання Верховний суд штату і розміщено юридичну бібліотеку, чи резиденції губернатора. Крім того, на прилеглій території розкидано декілька офісних приміщень державних організацій і близько двох десятків пам’ятників та інсталяцій, переважно, військової тематики.

Своєрідним розбиванням стереотипів є те, що Олімпія загалом дуже провінційна і непоказна, як на столицю. У ній, звичайно, є свої родзинки: затишна набережна, трохи старовини, музей авіації, фермерський ринок, ресторани та кав’ярні, але такого добра чимало й деінде. Колись місто жило за раухнок судноремонтних і деревообробних заводів, славилося своєю броварнею Olympia Brewery, та нині це все позаду. Половину населення складають державні службовці, інша – обслуговує їх та туристів.

Одним зі своїх найвідоміших резидентів олімпійці вважають Курта Кобейна. Музикант мешкав тут усього два роки, проте саме на теренах Олімпії були написані найвідоміші його пісні, що склалися у легендарний альбом Nevermind. Сам Курт зізнавався, що це місто було найщасливішим прихистком у його житті.

Попри позірний затишок, виявляється, крихітка Олімпія не таке вже й безпечна. Не раз і не двічі місто потерпало від сильних землетрусів. 1949-го року було знищено та пошкоджено більшість історичних споруд, включно із Капітолієм, купол якого опісля довго відновлювався. Землетрус у 6,5 балів 1965-го року, та у 6,7 балів 2001-го також наробили чимало лиха і стали поштовхом для серйозного перегляду архітектурного планування та укріплення будівель.

Загалом, в столиці Вашинґтону, мабуть нема чого й робити довше, ніж півдня, але, будучи резидентом штату, оминути увагою Капітолій неприпустимо. Тим більше, гуляти територією, заглядаючи майже повсюдно можна досхочу, і така гласність дуже тішить.