Вікторіанське життя Сари і Ґебріела

Подружжя Сара і Ґебріел Крісмани, замешкане у містечку Порт-Таунсенд, що на Олімпійському півострові. Якесь десятиліття тому вони нічим не вирізнялися зпоміж інших молодих пар. Сара вивчала французьку у Вашинґтонському університеті, а згодом отримала диплом спеціаліста з міжнародниж досліджень. Замолоду вона багато подорожувала Європою, вчителювала у школі в Японії, а згодом викладала в одному з вашинґтонських коледжів. Ґебріел – історик та бібліотекар, спеціаліст з історії корінних американців, знавець творчості Артура Конана Дойла. Саме він захопив Сару історією, хоча вона ще з дитинства мала слабкість до Вікторіанської епохи. Про те, що вони обоє радше жили б наприкінці позаминулого століття Сара зрозуміла, коли Ґебріел подарував їй на день народження автентичний вікторіанський корсет. Подарунок був романтичний та інтимний. За рік щоденного буття з корсетом Сара почала геть інакше сприймати власне тіло і гардероб, як такий. Про свій досвід вона навіть написала книжку “Victorian Secrets: What a Corset Taught Me about the Past, the Present, and Myself”, яка згодом стала бестселлером. Зрештою, саме корсет підштовхнув подружжя до частих розмов, про те, чим жили люди минувшини і що з того життя подружжя могло б запозичити для свого побуту. Аж ось Ґебріелу спало на думку: “Що як ми будемо жити Вікторіанським життям?”

“В сенсі, покинемо водити авто і повикидаємо всі ґаджети?” — запитала Сара зі сміхом, адже обоє вони були затятими велосипедистами і не шанували мобільних телефонів.

247195e3740be0b299f90f154a58c6ad

Та задум Ґебріела був значно сміливішим, навіженішим. Як свого часу, відома американська художниця і письменниця Таша Тюдор, відмовилася жити у 20-му столітті і облаштувала своє буття під Вікторіанську еру, так Крісмани мали відмовитися від переваг століття 21-го. І їм це вдалося.

Нині Сара і Ґебріел — головні зірки (чи диваки, бо називають їх по-різному) свого містечка. Вони дійсно одягаються, мов герої класичних екранізацій Бі-Бі-Сі, мешкають у старовинному будиночку кінця 19-го століття, пересуваються на химерних вінтажних велосипедах: у Сари — копія триколісного Ковентрі-Радж-Ротері 1880-го року, а у Ґебріела — копія великоколісного “пенні-фартинґа” приблизно того ж періоду. Замість центрального опалення в їхній оселі гріє пічка, замість електричного світла горять гасові та парафінові лампи, на кухні холодильник заміняє антикварна льодова шафа, а плиту — дуже, красива, втім заледве практична з точки зору сучасних споживачів, дров’яна піч із конфорками та духовкою. Житло Сари і Ґебріела не просто стилізоване під Вікторіанську епоху — воно є фактичним її втіленням. Меблі, посуд, декоративні елементи Крісмани збирають по антикварних крамницях і купують на аукціонах. Може здатися, що ці скарби коштують їм чималих статків, але насправді, більшість з речей були придбані дуже дешево, хоча на реставрацію дійсно витрачаються певні гроші і багато часу. Гардини і фіранки, скатертини, постільну білизну, а також одяг для себе і Ґебріела Сара шиє самотужки, послуговуючись вказівками та викрійками зі старовинних журналів. Також Сара готує за вікторіанськими рецептами, сама пече хліб (у кутку на кухні завжди стоїть дріжджова закваска), млинці і вафлі на спеціальних пательнях, миє посуд і пере нагрітою водою, прасує стодвадцятилітньою праскою. А до всього, ще й встигає писати книжки —нон-фікшн про Вікторіанську еру, з котрої вона стала справжньою фахівчинею, а також романи у стилі Вілкі Колінза та Флори Томпсон.

photo-courtesy-estar-choi-48_orig

16-0384_orig

Події її книжок (справжні та вигадані) розгортаються в містечку Порт-Таунсенд. Не дарма вони із Ґебріелом обрали саме його для життя. Це місто дійсно концентроване старовиною. Розквіт його припав на кінець 19-го століття і, якимось чином, порт-таунседці примудрилися максимально зберегти в архітектурі оте пізнє Вікторіанство, так звану “Прекрасну епоху” (Belle Époque). Абсолютна більшість споруд тут має сто і більше років, а ті, що зводяться, стилізовані під вінтаж. Вікторіанський стиль зберігають навіть такі дрібнички, як вивіски і реклама, а про наш час нагадують, хіба що, сучасні автомобілі та всюдисущі лінії електропередач. Ні — пластиковим вікнам та дверям, ролетам, супутниковим антенам і кондиціонерам на фасадах, так — витонченим скульптурам, годинникам, ліхтарям, старовинним клямкам і замкам на дверях та оксамитовим портьєрам на вікнах.

DSC_0017DSC_0084DSC_0069DSC_0023DSC_0012DSC_0083DSC_0059

Серія книжок із екзотичною назвою “Четземоські оповідки”, сюжети яких розгортаються у вигаданому містечку Четземока, насправді також присвячена Порт-Таунсенду. Кожному тутешньому мешканцю знайоме ім’я легендарного клаламського вождя Четземоки, що як і Сі-Аталь вболівав за мир між корінними американцями та білими переселенцями. На його честь тут названо красивий затишний парк на узбережжі, а те, що місто не отримало його ім’я дехто і досі вважає прикрим непорозумінням.

DSC_0047

Рукописи своїх творів Сара, як і годиться, пише за секретером 19-го століття, пером та чорнилами на цупкому папері, а згодом набирає тексти на компьютері в бібліотеці, де працює Ґебріел.

Косметику, побутову хімію і продукти харчування Крісмани зазвичай купують у компаній, які були створені не пізніше початку 20-го століття, на щастя, таких тут багато. Звісно, все це має бути максимально наближеним до того, що було у вжитку в Вікторіанську епоху.

16-0058_orig

Попри загальний ретро-настрій, Порт-Таунсенд і його мешканці не втомлюються дивуватися вибору Крісманів. Сара любить розповідати історію про те, як сусіди після їхнього із Ґебріелом переїзду сприйняли їх за привидів, і переконливо розвінчує міфи про нечисть у Вікторіанських маєтках, підкреслюючи, що жахастики про ці красиві будинки з’вилися із появою коміксів про сімейку Адамсів в газеті The New Yorker у 1938-му році. Наприкінці 19-го століття містичними чутками були оповиті виключно старовинні замки і фортеці, а ті історії про привидів, що мали відношення до звичайних осель, здебільшого були навіяні банальним отруєнням чадним газом.

З одного боку, Сара і Ґебріел – напрочуд оригінальні, захоплені і красиві люди, з іншого — вони добровільно впадають у крайнощі, які сильно обмежують у комфорті, пересуванні, самореалізації, а тому нарідко стикаються із нерозумінням.

9850519_orig

“Американське суспільство досить толерантне до всякого розмаїття. Дивно спостерігати, як дехто засуджує нас за наш вибір, який ми нікому не нав’язуємо. — каже Сара. — Та, все-таки, більшість людей приходить у захват від нашого Вікторіанського життя і ми дуже вдячні їм за підтримку.”

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s